Вітаю Вас Гість | RSS Головна | Музей | Реєстрація | Вхід
Меню сайта

Категории раздела
Фотогалерея [0]
Історія замка [9]
Історія краю [2]

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входа


Головна » Музей » Історія замка

У категорії матеріалів: 9
Показано матеріалів: 1-9
Сторінки:

Сортувати по: Даті · Назві · Рейтингу · Коментарям · Завантаженням · Переглядам

Василь Степанович Попов
(1743 - 1821)

У травні 1790 року було видано указ Катерини ІІ «за особливі заслуги перед Вітчизною» згідно з яким полковнику Василю Степановичу Попову, впливовому діячу при імператорському дворі, було надано близько 43.000 десятин на півдні України (нині це значна частина Василівського району Запорозької області). В ньому говорилося «учинена мера Таврической области в Мелетопольском уезде, дачи, Василевским с новозаселенными: селами и деревнями Янчокрак, Скелькою и Маячкою, с пренадлежащими земями и прочими угодиями, которые даны по Указу Таврического обласного правления и дикопорожних казеных земель во владении помещику господину генерал-майору и кавалеру Василию Степановичу, сину Попову от всех смежных пустопорожних земель, следует начало межи … по течению реки Конской, с левой стороны, расположено от иной в 10 саженнях, с того места проложена линия.» Тобто, цим наказом визначалися межі володінь Василя Степановича у Таврійській губернії, що були даровані йому Катериною ІІ [Особистий архів С.Г.Перовської].

В.С.Попов особисто визначив місце розташування величезної садиби, ним став невеличкий зимівник колишнього запорозького козака, на високому похилому березі річки Карачекрак. Тут, з привезених решток розбитих турецьких кораблів, було збудовано панський дім (а дещо пізніше — палацовий ансамбль), що поклав початок "містечку”, а потім місту Василівка, яке було названо за ім’ям володаря маєтку.

Рід Попових польського походження, про що свідчить підкова на гербовому щиті. Підкова була поширеною серед польських та литовських знатних родів. Дворянин Побож–Поповський згадується при Болеславі Хороброму у 1022 році. З часом "Побож" загубилося, а Поповський перетворилося на Попов.

Василь Степанович Попов народився 17 грудня 1743 року в Казані. Батько – Степан Олексійович Попов - канцелярський службовець зі сім'ї священика. Мати – Василина Іванівна Жадовська. За описом сучасника Василя Степановича Андріана Грибовського, «Попов, был росту среднего, толстоват, станом нескладен, с широким носом и серыми глазами. Уроженец города Казани и по чертам лица казался татарского происхождения. В тамошней гимназии получил он некоторое знание русского и немецкого языков по правилам граматики, а по-французки сам собою выучился, понимал книги, но говорить и писать на сем языке не мог» 11серпня 1767 року після закінчення гімназії Попов поступив на воєнну службу підпрапорщиком. Не маючі здібностей до стройової підготовки, він присвятив себе канцелярській службі по військовому відомству. Там його помітив князь Василь Михайлович Долгоруков-Кримський, якому Попов сподобався через майстерне складання ділових паперів.
Історія замка | Просмотров: 406 | Загрузок: 0 | Добавил: Descendant | Дата: 22.01.2012 | Комментарии (0)

Павло Васильович Попов
(1796 - 1839)

  Народився в 1793 році. Почав військову службу в 1811 році юнкером в лейб-гвардії Артилерійській бригаді. Брав участь у Вітчизняній війні. В 1813 Павло Васильович активно участував в битвах при Люцені, Бауцені, Кульмі і Лейпцигі, а в 1814 р. – в битві під Парижем. В 1818 й 1819 роках брав участь в походах проти чеченців і лезгинів. П.В.Попов знаходився у свиті Олексія Петровича Єрмолова, який направився з посольством у Персію для налагодження стосунків.

Під час кампаній, завдячуючи військовим вчителям кавказької школи у П.Попова закріпилися такі моральні принципи як: служба на благо Росії складає сенс життя, втрата чесного ім’я не може бути виправдана ніякими обставинами.

1 серпня 1828 року генерал-майор Павло Васильович Попов їде до Туреччини, де за бойові заслуги отримав свій перший орден Св.Георгія ІV ступеня і золоту шаблю всипану діамантами з надписом «За храбрость!». Прославився Павло Васильович під час штурму фортеці Ахалцих, за що отримав у тому ж році другий орден Св.Георгія ІІІ ступеня.

В 1829 році П.В.Попов пішов у відставку і разом з молодою дружиною Оленою Олександрівною Ерістовою (Еріставі), поїхав до Петербургу. Потім Павло Васильович їде з сім'єю у Василівку, один з маєтків, що дістався йому від батька.

Історія замка | Просмотров: 295 | Загрузок: 0 | Добавил: Descendant | Дата: 22.01.2012 | Комментарии (0)

Василь Павлович Попов
(1833 - 1894)

  Ініціатором будівництва у Василівці унікального, грандіозного палацового комплексу став син Олени Олександрівни та Павла Васильовича – Василь Павлович Попов.

Василь Павлович народився в містечку Василівка 1 березня 1833 року. Ще з ранніх років Олена Олександрівна намагалася відноситися до Василя не як до дитини, а як до себе рівному. Вимагала поваги до нього з боку робітників та селян. Виховувала в ньому почуття гідності і честі та повагу до своїх підданих. Для них він був спадкоємець генерала-майора Попова. З цього часу Василь Павлович був їх господар та благодійник. Будучи десятирічною дитиною, він став восприємником при хрещені. 16 квітня 1843 року Василь Попов охрестив сина священика церкви Святого Василя Великого, Олексія Недригайлова – Володимира. Виховувався Василь Павлович Попов у Петербурзі, в Пажеському корпусі, звідки з камер-пажів 7 серпня 1851 року став корнетом в Кавалерградському полці. 1853 рік - Василь Попов – поручик. 28 травня 1858 року звільнений по хворобі з служби штаб-ротмістром кавалерградського Його Величності полку. З вересня 1858 року по березень 1859 року штаб-ротмістр Василь Павлович був кандидатом в члени від Мелітопольського і Бердянського повітів Таврійської губернії в дворянському комітеті по влаштуванню побуту селян.

Господарські справи Василь Попов почав з перейменування Василівки: «16 октября 1858 года По прошению отставного штаб-ротмистра Василия Попова о переименовании преднадлежащего ему местечка Василевка – Васильевым». Проте назва Васильєво не прижилася. Управляючий маєтком при Василі Павловичу у 1858 році був Антон Крюков, що закінчив Землеробську школу. В 1860 році штаб-ротмістр Василь Павлович Попов був обраний Мелітопольським повітовим предводителем дворянства. 15 січня 1861 року знову вступив на службу Кавалерградський полк поручиком, і в березні того ж року звільнений у Таврійську губернію для прийняття посади мирового посередника. 30 серпня того ж року став ротмістром. В 1863 році ротмістр Попов прикомандирований до штабу Кавказької армії. Там він отримав свої перші нагороди: хрест «За службу на Кавказе, й медаль «За покорение Кавказа». 12 грудня 1864 року повернувся в полк; 17 серпня 1865 року по хворобі звільнений від служби полковником. З 1869 по 1875 рік Василь Попов був Симферопольським почесним мировим суддею і з 1868 по 1880 рік Мелітопольським почесним мировим суддею. Брав участь в російсько-турецькій війні. 1877-78 рр. на посаді командира полку. В 1878 році обраний почесним блюстителем Таврійського єпархіального жіночого училища. З 1880 по 1890 рік був почесним попечителем Сімферопольської гімназії; у 1881 році прийнятий на службу у Ольвіопольський уланський полк підполковником і прикомандирований до штабу сьомого армійського корпусу. В цьому ж році Василь Павлович був нагороджений орденом Св. Володимира ІІІ ступеня. З 1882 по 1888 рік був обраний Таврійським губернським предводителем дворянства; в 1882 році став полковником з зачисленням до армійської кавалерії. 7 грудня 1887 року звільнений з служби генерал-майором з мундиром.

Саме Василю Павловичу Попову належить ідея будівництва пам'ятника імператриці Катерині Великій в Криму. Минуло сто років приєднання Криму до Росії, Таврійське дворянство, за пропозицією губернського предводителя дворянства Попова, вирішило увіковічнити цей ювілей пам'ятником Великій Винуватиці цієї події.

Історія замка | Просмотров: 442 | Загрузок: 0 | Добавил: Descendant | Дата: 22.01.2012 | Комментарии (2)

Іоанн Кронштадський
(1829 - 1909)

  Про дива протоієрея Андріївського собору у Кронштадті отця Іоанна Ільїча Сергієва говорили по всій Росії. Розповідали випадки про дивовижне зцілення важкохворих, про віщі пророцтва священика, що читав у душах людей мов у відкритій книзі.

Іоанн Сергієв народився 19 жовтня 1829 року в поселені Сура Пінежського повіту Архангельської губернії в сім'ї бідного дячка. Закінчив Архангельське приходське училище, Архангельську духовну семінарію. Потім був прийнятий на навчання за державний кошт в Санкт-Петербургську Духовну Академію, яку закінчив у 1855 р. отримавши ступінь кандидата богослов'я. Потім одружився з дочкою протоієрея Кронштадтського Андріївського собору Єлизаветою і 12 грудня 1855 року був посвячений у священики того ж собору. Далі він жив у Крондштаті, де в ньому проявився «дивны й дар чудотворения, который прославил его на всю Россию и далеко за приделами ее».

Іоанн щоденно годував тисячу бідних, «устроил в Кронштадте замечательное учреждение – «Дом трудолюбия» со школой, церковью, мастерскими и приютом, основал в своем родном селе женский монастырь и воздвиг большой каменный храм, а в Санкт-Петербурге построил женский монастырь на Карповке, где и был по кончине своей похоронен». Він більше 25 років викладав «Закон Божий» в кронштадтському Міському училищі та Кронштадтській класичній гімназії. Отець Іоанн був чудовим викладачем, але через велику зайнятість був змушений припинити викладацьку діяльність.

Історія замка | Просмотров: 337 | Загрузок: 0 | Добавил: Descendant | Дата: 22.01.2012 | Комментарии (0)

Юрій Васильович Попов
(1868 - 1918)

  Після смерті Василя Павловича власником маєтку став його старший син Юрій Васильович (1868-1918). Він постійно жив у Петербурзі, а у Васильєво приїжджав лише влітку на відпочинок. При його приїзді на вежах замку піднімали два прапори, і всі знали, що Юрій у Васильєво.

Освічена, всесторонньо розвинута людина, він чудово знався в мистецтві, любив музику, і сам грав на різних музичних інструментах. В маєтку він створив величезний оркестр, судячи по розмаїттю інструментів з спогадів старожилів (арфа, флейта, віолончель, скрипка, кларнет, саксофон, труби і т.п.) – це був симфонічний оркестр, і під час своїх приїздів Юрій працював з ним, вивчаючи нові твори. Іншою його пристрастю були мандри та колекціонування. Під час своїх подорожей закордон, Юрій Васильович купував культурні цінності, твори мистецтва, зосереджуючи це все в палаці маєтку. На протязі кількох років у палаці вже були багаті зібрання рідкісних старинних картин (одна з них «Морской пейзаж с парусными лодками» датується ХVІІ – ХVІІІ ст. голландського живописця, що зберігалася в домі жительки Василівки Марії Федотівни Пасинчук), старинних книг, твори відомих майстрів скульптури, холодної та вогнепальної зброї. Біля входу в картину галерею відвідувачів «зустрічала» негритянка, при вході в галерею скульптур – механічна коза. А на відвідувачів, що входили в «оружейную комнату» кидалася величезна циганка – для лякання. Найцікавішим у палаці були більше як півтора десятки кімнат, присвячених життю і побуту різних народів світу, національні костюми, тобто своєрідний етнографічний музей. По свідченням очевидців - старожилів міста, національні костюми були одягнуті на механічні манекени, що рухалися, розміром у людський зріст. Так, старожилка Василівки Ульяна Романівна Бедрик (померла у 1992 році у віці 96 років), яка в 1916-1918 рр. працювала покоївкою у палаці, розповідала про те, що вона бачила в «турецкой комнате»: «Комната вся в коврах, на стенах, на коврах оружие разное, слева за низеньким столиком на подушках турок сидит в чалме и халате – курит большую трубку, вода в ней булькает (т.е. кальян). Перед столиком служанка стоит с подносом в руках, и все раскланивается перед сидящим. На подносе кувшинчики разные и еще что-то … у самой двери другой турок – слуга – стоит. Когда я хотела в комнату зайти и все получше рассмотреть, этот слуга развернулся и больно ударил меня своей железной рукой по плечу… я так и вылетела. В другие не заглядывала, но говорили, что и там были такие же заводные куклы». Інша жителька міста - Анастасія Мефодіївна Сорокіна (Сергієва), яка неодноразово бувала в палаці, підтверджує цей факт.

Історія замка | Просмотров: 314 | Загрузок: 0 | Добавил: Descendant | Дата: 22.01.2012 | Комментарии (0)

Василь Львович Перовський
(1899 - 1942)

  На протязі перших п'яти років після отримання в спадок маєтку Васильєво Ю.В. Попов часто був змушений займатися господарськими справами, тому що не знаходив спільної мови з управляючим – Петром Францовичем Вериницьким – розумною, але своєрідною людиною з почуттям власної гідності. П.Ф.Вериницький доволі часто сперечався з Юрієм Васильовичем. Одного разу Юрію Васильовичу знайомий в Петербурзі порадив прийняти на посаду управляючого маєтку Василя Львовича Перовського.

Василь Львович швидко навів лад в маєтку, почав втілювати у землеробстві і тваринництві найновіші досягнення науки і техніки, освоїв нові галузі господарства (конярство, риболовство, поливне овочевоводство).

В 1915 році в розпал війни сім'ї тих робітників маєтку, які пішли на фронт отримували майже повну зарплатню, хоча Ю.Попову поступала, як і раніше, вся сума прибутку від маєтку, включаючи орендну плату за землю. Ці не виправдані, з точки зору Юрія Васильовича, пільги і стали причиною розриву управляючого з господарем маєтку та звільнення Перовського з цієї посади. Після звільнення Василь Львович ще деякий час пожив у Василівці, пережив у ній громадянську війну. Після революції він намагався врятувати культурні цінності палацу. По свідченням очевидців, два вагони були навантажені найкоштовнішим й кудись відправлені. Він був серед заручників, за яких командири Червоної Армії від місцевого населення вимагали викуп у вигляді золота і зброї. Золото зібрали, а зброю знайти не вдалося. Всіх хто був заручниками розстріляли, залишився лише Василь Львович. В 1924 році Василь Львович переїхав до сина Миколи в Ленінград. Він помер під час блокади Ленінграда в 1942 року і був похований разом з сином Миколаєм на Піскарівському цвинтарі.

Історія замка | Просмотров: 265 | Загрузок: 0 | Добавил: Descendant | Дата: 22.01.2012 | Комментарии (0)

Доля маєтку Попових після революції 1917 року

  Помер Ю. В. Попов в Сімферополі 6 листопада 1918 року. Після нього залишилося нерухомого майна на суму 7.232.772,5 крб. і рухомого на 83.771,34 крб.

Революція і громадянська війна змінила життя багатьох людей, в тому числі і сім'ї Попових. Ольга Юріївна Попова з чоловіком Олександром Яковлевичем Поляковим в листопаді 1920 року, забравши з собою сестру Тетяну, емігрували за кордон. Сім'я Павла Васильовича, дружина Поліна Юліанівна, дочки Варвара, Ніна і син Михайло емігрували за кордон.

Трагічною була доля садиби як в роки громадянської війни, так і після її закінчення. Вперше радянська влада була встановлена у Василівці у січні 1918 року. Проте з 10 квітня до кінця листопада 1918 року Василівка була окупована германо-австрійськими військами, з 20 червня по 28 жовтня 1920 року – врангелівцями. І лише 28 жовтня 1920 року радянська влада була встановлена остаточно.

Величезні пошкодження були завдані й маєтку Юрія Попова. По спогадам очевидців, були зруйновані мармурові статуї (молодь виносила їх на найвищу вежу палацу й скидували вниз і з диким захопленням спостерігали як розбиваються на дрібні шматки твори мистецтва), спалені книги, що залишилися від бібліотеки палацу. Та й самі споруди дуже постраждали. Так, земельний відділ Василівського волосного комітету 22 січня 1921 року доповідав Мелітопольському повітовому земвідділу, що «имение в даное врямя находится в запущеном состояни, т.к. все здания и некоторый мертвый инвентарь частично разбиты снарядами во врямя боев летом 1920 года, а частично разграблены красными войсками и солдатами бело-врангелевской армии».

Розграбування і розорення відбувалося і між боями як червоними (про що свідчить заява завідуючого земвідділу Євтушенко про те, що червоноармійці «снимают в замке двери и окна для отопления помещений»), так і білими. При цьому «в расхищении сельскохозяйственого инвентаря» ніхто з минулих робітників маєтку Попова помічений не був.

Історія замка | Просмотров: 314 | Загрузок: 0 | Добавил: Descendant | Дата: 21.01.2012 | Комментарии (0)

Архітектура будівель історико-архітектурного комплексу «Садиба Попова»

 

Садиба, як специфічний вид архітектурного ансамблю, що складався з жилого будинку господарів, флігелів для гостей і господарських будівель, з'явилась ще в епоху Російського середньовіччя, але більш широке будівництво садиб відноситься до ХІХ століття. В стилі Російської псевдоготики побудовано і садибу генерала Попова, виняток – архітектура палацу, що виконана в іншому стилі еклектики - мавританському, який базується на пишності і багатстві декоративних елементів архітектури сходу. Головною будівлею комплексу був палац побудований, як і всі будівлі ансамблю, з червоної та жовтої цегли, що при кладці складалися в геометричний орнамент. Будинок господарів був двохповерховий і з п'ятьма баштами. Палац мав розміри 49 на 42 метри.

Мавританський стиль виник приблизно в ХІІІ ст., коли в Іспанії панували араби в результаті поєднання суворої, стриманої романської архітектури та елементів пишної нарядної архітектури Сходу. Він відобразився в еклектиці ХІХ ст. Найбільш характерними елементами архітектури будівель арабів були арки, головним чином, стрілчаті, і різні куполи, які виконувалися зі суцільної багатошарової цегляної кладки.

Великі об'єми будівель, масиви веж об'єднанні у величезний суцільний ансамбль. Домінантою ансамблю була висока, кругла вежа, поясками розбита на три яруси, увінчана «короноподібним» парапетом. Вежа – єдине, що залишилося від замку. З нею пов'язана цікава історія. Старожили розповідали , що до Юрія Васильовича Попова приїхала в гості родичка по лінії бабусі Олени Олександрівни, грузинська княжна Олена Іракліївна, яка була одружена з князем Ратишвілі(Ратиєвим). Юрій Васильович показував їй палац і обсерваторію, що знаходилася в його найвищій вежі. Повертаючись звідти, княжна ступила першою на круті сходинки вежі, Юрій Васильович при цьому ж залишався ззаду, закриваючи двері обсерваторії. Княжна оступилася через поділ своєї сукні, і покотилась по крутим сходинкам вежі, докотившись до низу, вона померла від отриманих травм. Є легенда, згідно з якою, її привид – привід жінки в білому, вночі блукає по території, де знаходився раніше замок. Небіжчицю перевезли й поховали в Москві.

Основним декоративним елементом, який прикрашав стіни палацу були стрілчаті арки. Пологим профілем стрільчатих арок був обрамлений парадний вхід, зверху увінчаний високим трикутним фронтоном.

Історія замка | Просмотров: 352 | Загрузок: 0 | Добавил: Descendant | Дата: 21.01.2012 | Комментарии (0)

Легенди про Попових та будівлі архітектурного комплексу
«Садиба Попова»

 

Є ще одна легенда про події пов'язані найвищою баштою замку, яка єдина залишилася від будинку господарів І.С.Ткаченка про Василя Павловича Попова: «На час батькової смерті дослужився до генеральського чину, служив він на Кавказі. І так трапилось, що привіз звідти собі жінку-красуню, грузинську княжну. Було видно, що не з власної волі одружилася вона з Василем Павловичем, бо поводилась з ним не особливо лагідно. Він аби догодити дружині надумав зробити подарунок — побудувати високу башту складної конструкції, щоб не сумувала княгиня по батьківській оселі. Оздобити все в цій башті на східний лад. Часто їздили наші люди на батьківщину княжни, до Грузії, привозили прянощі, фрукти, дивовижні рослини. Купив для своєї княжни східних невільників, щоб не сумувала. Його палке кохання не пробудило почуттів у молодої дружини, вона так і залишилась байдужою.

Закінчивши будівництво, Попов запросив гостей на новосілля. Вони були вражені красою садиби, дивлячись завороженими очима на башту. Жінку просили вгамуватись, шанувати зусилля чоловіка, дорікали їй за байдужість. Не витримала вона, здавалось їй, що всі навколо знущаються, не розуміють, як важко на чужині. Піднялась княжна на башту ( від якої нині залишилися тільки сходинки) і кинулася вниз. Краплі крові окропили білий мармур, пофарбувавши його в червоний колір.

Ще довго після того випадку конюхам, котрі вночі сторожували стайню, марився силует княжни, що блукав серед замку і виринав то на горі башти, то на подвір’ї.» (Записано зі слів І. С.Ткаченка, жителя м.Василівки 25 липня 1997 року).

Важливо зауважити, що в народній пам’яті залишилось ім’я Василя Павловича Попова, тому всі легенди пов’язуються з ним. Та правдивою є перша версія. Довкола вежі, що залишилася від палацу ходять різні чутки, говорять, що коли руйнували палац , то їй вдіяти нічого не змогли, бо вона проклята.

Історія замка | Просмотров: 468 | Загрузок: 0 | Добавил: Descendant | Дата: 21.01.2012 | Комментарии (0)

Поиск

Фотогалерея


Василівський історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" © 2011 - 2017