Архітектура будівель історико-архітектурного комплексу «Садиба Попова»

Садиба, як специфічний вид архітектурного ансамблю, що складався з жилого будинку господарів, флігелів для гостей і господарських будівель, з'явилась ще в епоху Російського середньовіччя, але більш широке будівництво садиб відноситься до ХІХ століття. В стилі Російської псевдоготики побудовано і садибу генерала Попова, виняток – архітектура палацу, що виконана в іншому стилі еклектики - мавританському, який базується на пишності і багатстві декоративних елементів архітектури сходу. Головною будівлею комплексу був палац побудований, як і всі будівлі ансамблю, з червоної та жовтої цегли, що при кладці складалися в геометричний орнамент. Будинок господарів був двохповерховий і з п'ятьма баштами. Палац мав розміри 49 на 42 метри.

Мавританський стиль виник приблизно в ХІІІ ст., коли в Іспанії панували араби в результаті поєднання суворої, стриманої романської архітектури та елементів пишної нарядної архітектури Сходу. Він відобразився в еклектиці ХІХ ст. Найбільш характерними елементами архітектури будівель арабів були арки, головним чином, стрілчаті, і різні куполи, які виконувалися зі суцільної багатошарової цегляної кладки.

Великі об'єми будівель, масиви веж об'єднанні у величезний суцільний ансамбль. Домінантою ансамблю була висока, кругла вежа, поясками розбита на три яруси, увінчана «короноподібним» парапетом. Вежа – єдине, що залишилося від замку. З нею пов'язана цікава історія. Старожили розповідали , що до Юрія Васильовича Попова приїхала в гості родичка по лінії бабусі Олени Олександрівни, грузинська княжна Олена Іракліївна, яка була одружена з князем Ратишвілі(Ратиєвим). Юрій Васильович показував їй палац і обсерваторію, що знаходилася в його найвищій вежі. Повертаючись звідти, княжна ступила першою на круті сходинки вежі, Юрій Васильович при цьому ж залишався ззаду, закриваючи двері обсерваторії. Княжна оступилася через поділ своєї сукні, і покотилась по крутим сходинкам вежі, докотившись до низу, вона померла від отриманих травм. Є легенда, згідно з якою, її привид – привід жінки в білому, вночі блукає по території, де знаходився раніше замок. Небіжчицю перевезли й поховали в Москві.

Основним декоративним елементом, який прикрашав стіни палацу були стрілчаті арки. Пологим профілем стрільчатих арок був обрамлений парадний вхід, зверху увінчаний високим трикутним фронтоном.

Дуже цікавий вигляд мала літня тераса палацу, з трьох сторін вона була обрамлена аркадою – рядом арок різної величини, що підтримувалися тонкими витонченими колонами. Ствол колони порізаний каннелюрами – вертикальними жолобками, що створювали багату гру тіней. Верхня частина колони увінчана капітеллю, на яку опираються арки.

Забудову садиби (прямокутну в плані) можна умовно розділити на два двора: передній - парадний, та задній, обнесений службовими будівлями.

За планувальною композицією головний вхід в садибу був влаштований через ворота двох флігелів – північного та східного симетрично розташованих по кутам садиби. Між флігелями розміщувався парк, що був обгороджений декоративними чавунними ґратами. По своїй архітектурі флігеля однакові, відрізняються лише кутові вежі. У Східному флігелі кутова вежа кругла, у західному – прямокутна.

Східний флігель являє собою одноповерхову будівлю вільного планування. Відсутність планувальної симетрії – традиційний елемент російського зодчества, тобто більше уваги приділялося розташуванню приміщень. Флігель розділений на дві частини, що об'єднані в'їзними воротами.

Ворота відігравали велику роль: вони слугували початком парадного входу в будівлю. Саме по цій причині було приділено таку увагу декоративному оформленню в'їзду. Ажурні чавуні ворота розміщені в арці стрільчастої форми, виступаючі по бокам пілони увінчані зубчастим парапетом. Вишукано виконані овальні ніші у пілонах. Зверху вони перекриті стрільчастими уступчастими арками, низ прикрашений конусоподібним декоративним елементом, на якому розміщувалися скульптури.

Зубчастий «короноподібний» парапет з розміщеним по центру родовим гербом домінує над іншими частинами будівлі і тільки кутова вежа сперечається з ним по висоті, але й вона не претендує на головну роль, яку має в'їзд. Зубчастий парапет, що завершує різні по висоті стіни, підкреслений пластинчато- вигнутою хвилястою лінією арочних вінчиків.

Вузькі прорізи вікон, арочні або прямокутні за формою, зверху обрамлені рельєфно виступаючими прямими і клиноподібними перемичками. Дивовижно сприймається маленька оглядова вежа з гостроверхим, шатровим дахом. Вона як гніздо ластівки приліпилася в куту будівлі. Масиви об'ємів, глухі плоскості стін, іноді розрізані вузькими отворами вікон-бійниць, могутня кругла вежа – все це передає характер романтичного сприйняття далекого середньовіччя.

Архітектура північного флігеля ідентична східному. Вежі східного та північного флігелів схожі на «донжони» - житло феодалів, останнє їх пристанище під час нападу ворогів на замок. Входи у флігеля влаштовані зі сторони двору. Дверний отвір увінчаний трикутним фронтоном, який обрамлений уступчастим пояском. Декоративно виконана складна перемичка з різнокольорової цегли.

На лівій стороні комплексу біля Північного флігеля знаходився оглядовий майданчик. Він був побудований у 1894 році, як і весь комплекс. До 1918 року він використовувався як зона відпочинку для гостей, звідси відкривався вид на ландшафт, що оточував замок, Лису Гору, річку Кара-Чекрак, дніпровські плавні (Великий Луг). Оглядовий майданчик відігравав роль оригінального завершення огорожі навколо комплексу: він мав вигляд бастіону з бійницями і турами, що був видвинутий на пологий спуск до річки. Висота стін бастіону складала приблизно 4 м. незвичайним елементом оглядового майданчику була велика шахова дошка(6,5х6,5 м.) Її клітинки були викладені з чорного граніту та білого мармуру. Шахові фігури були висотою 130 см, виготовлені з пап'є-маше. В 20-30-ті рр. ХХ ст. у зв'язку з різними історичними подіями, на які було багате ХХ століття, цей витвір зодчества почав руйнуватися. Не без допомоги місцевих жителів. На протязі 1944-45 рр. стіни оглядового майданчика були остаточно зруйновані. Зараз від нього лишилася лише оглядова вежа, яка являється шедевром архітектури. Оглядова вежа беззаперечно займає особливе місце в архітектурній забудові садиби. Композиція невисокої, але стрункої вежі відрізняється дивовижною легкістю та гармонією – ідеальним поєднанням всіх частин. В непощекатуреній стіні горизонтальні ряди цегли, в поєднанні з різними способами кладки і розподілу швів, є одним з головних способів тектонічної побудови стіни. Розмір і колір цегли додає будівлі додатковий архітектурний ефект.

В своїй основі вежа має наскрізний чотирикутник. З усіх сторін організовані дверні отвори, обрамлені уступчастим профілем стрільчастих арок. Виступаючі пілони увінчані трикутним фронтоном.

Західні кутові грані покриті уступчастими накладними лопатками, що створює особливий ажур цегляної кладки. По висоті кути занижені і покриті двоскатним дахом, що врізається в наступний виступ вежі. Дверні отвори ведуть на оглядові балкончики, що підтримуються вишукано вигнутими опорами.

Розкішно декорований верхній стовбур вежі. За нижнім рядом, що обрамляє вежу, знаходиться ряд уступчастих профільованих напівкол над отворами-бійницями. Декоративні деталі, ажурні прикраси червоно-жовтої цегляної кладки – все це надає вежі ошатний, святковий характер.

Західний флігель більш складний в об'ємно-планувальному рішенні. Багатоярусність, перехідна галерея, що об'єднує частини будівлі, високий скатний дах, розмаїття декоративного планування створюють враження дивовижного ансамблю замку феодального середньовіччя. Ця будівля була призначена для проживання двох сімей службовців, які працювали в маєтку Попових. В Західному флігелі жила сім'я берейтора Сергія Олександровича Корчевцова, який до того як став служити у Попова був на службі в кінно-жандармському дивізіоні, який був виведений на Семенівський плац 3 квітня 1881 року після страти терористів, що успішно здійснили замах на царя Олександра ІІ. Це так подіяло на нього, що він залишив військову службу і поїхав з Петербургу.

Другою сім'єю, що жила в цій будівлі була сім'я особистого камердинера В.С. Попова Шаройко Михайла Федоровича, який був завжди у роз'їздах, переважно сім'я жила без нього. Він лише іноді приїжджав провідати рідних.

Каретна являється звичайною будівлею, сарай прямокутної форми. Ця будівля була побудована найпізніше з будівель комплексу. Спочатку будівля мала один поверх, пізніше на початку 60-х рр. ХХ ст. був надбудований другий поверх. Стіни будівлі глухі, довгі, з рядом вікон, що обрамлені зверху клиноподібними перемичками. По кутам будівлі укріплено могутніми опорами – контрфорсами. Цей елемент об'єднує досить просту будівлю з іншою господарською будівлею – манежем з конюшнею.

Справа від стайні знаходилася кучерська, зліва – винний погріб. Будівля манежу і стайні грає роль свого роду кріпосної стіни. Ця риса підсилюється наявністю різних по величині та об'єму веж. Рельєфний схил обіграє величний неприступний вигляд стіни. Стіна підсилена могутніми контрфорсами. Архітектура манежу, стилізована під фортечну споруду, що виражає силу й неприступність, в той ж час є гарною і величною, завдяки декоративним елементам, особливе місце серед яких займає завершення стін дворогим зубцем з двома півколами наверху та сідловиною між ними. Такий зубець (так званий «ластівчин хвіст»), що з'явився вперше на стінах і вежах Московського кремля, стає невід'ємним елементом російських фортець.

«Контролюють» стіну дві оглядові вежі, висунуті вперед, вони різняться за своєю будовою. Здіймається над стіною восьмигранний об'єм першої вежі, підсилений у підніжжя пірамідальною структурою. Цоколь і стіни викладені бутовим камінням. Верхній наскрізний восьмигранник, з усіх сторін прорізаний вікнами – бійницями, завершується гостроверхим шатровим покриттям. Друга вежа являє собою чотирьох ступінчастий об'єм. Верхній наскрізний чотиригранник з кожної сторони має по парі арочних вікон, перекритий арочним шатром. Будівля відрізняється монолітним поєднанням форм та вишуканістю пропорцій.

Всі будівлі з східної та південної сторони були оточені високою кам'яною огорожею у вигляді кріпосної стіни з турами, бійницями та вежами в тій ж стіні був службовий вхід в дві башти. З північної та західної сторони – від західного флігеля до північного і далі до східного йшла висока чавуна огорожа художнього лиття. Парадний в'їзд був в арці східного флігеля, господарські – в арках північного і західного флігелів. Весь двір біля манежу і каретного двору був викладений великими кам'яними плитами, проїжджа частина – дороги з асфальтобетону, навколо - газони, чагарники, декоративні дерева. Між північним і східним флігелями був розташований невеликий сквер з клумбами та фонтаном.