Вітаю Вас Гість | RSS Головна | Музей | Реєстрація | Вхід
Меню сайта

Категории раздела
Фотогалерея [0]
Історія замка [9]
Історія краю [2]

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входа


Головна » Файли » Історія замка

Іоанн Кронштадський
22.01.2012, 00:10

Іоанн Кронштадський
(1829 - 1909)

  Про дива протоієрея Андріївського собору у Кронштадті отця Іоанна Ільїча Сергієва говорили по всій Росії. Розповідали випадки про дивовижне зцілення важкохворих, про віщі пророцтва священика, що читав у душах людей мов у відкритій книзі.

Іоанн Сергієв народився 19 жовтня 1829 року в поселені Сура Пінежського повіту Архангельської губернії в сім'ї бідного дячка. Закінчив Архангельське приходське училище, Архангельську духовну семінарію. Потім був прийнятий на навчання за державний кошт в Санкт-Петербургську Духовну Академію, яку закінчив у 1855 р. отримавши ступінь кандидата богослов'я. Потім одружився з дочкою протоієрея Кронштадтського Андріївського собору Єлизаветою і 12 грудня 1855 року був посвячений у священики того ж собору. Далі він жив у Крондштаті, де в ньому проявився «дивны й дар чудотворения, который прославил его на всю Россию и далеко за приделами ее».

Іоанн щоденно годував тисячу бідних, «устроил в Кронштадте замечательное учреждение – «Дом трудолюбия» со школой, церковью, мастерскими и приютом, основал в своем родном селе женский монастырь и воздвиг большой каменный храм, а в Санкт-Петербурге построил женский монастырь на Карповке, где и был по кончине своей похоронен». Він більше 25 років викладав «Закон Божий» в кронштадтському Міському училищі та Кронштадтській класичній гімназії. Отець Іоанн був чудовим викладачем, але через велику зайнятість був змушений припинити викладацьку діяльність.

Андріївський собор, що вміщав до 5 тисяч чоловік, під час богослужінь, які проводив Іоанн Кронштадтський, завжди був повний, так що «исповедь, из-за громадного количества желавших исповедатся у отца Іоана, была им введена, по необходимости, всеобщая. Многие каялись вслух, громко выкрикивая, не стыдясь и не стесняясь, свои грехи.. Причащающихся после общей исповеди бывало всегда так много, что на святом престоле стояло иногда несколько больших чаш, из которых несколько священиков причащали верующих одновременно. И такое причащение продолжалось нередко более двух часов».

Святий Іоанн Кронштадтський прибув у Васильєво на початку двадцятих чисел серпня 1894 року на станцію «Попово», «в особом вагоне железной дороги с необыкновенной помпой». Зустрічав отця Іоанна управляючий Петро Францевич Вериницький, який супроводжував його в маєток генерала. В очікуванні церемонії освячення отець Іоанн тиждень прожив у будівлі східного флігеля (будівлі східного та північного флігелів були призначені для проживання гостей).

Генерал Попов зустрів отця Іонна в своєму кабінеті, стоячи в парадному мундирі з нагородами, хоча його ноги сильно набрякли і йому було важко стояти. Не дивлячись на сухоти, у нього почала розвиватися водянка. Після молитви святого Василю Павловичу стало легше.

Про перебування Іонна у Васильєво дізнався син генерала Павло. Він написав святому телеграму в якій прохав вплинути на батька і випросити у нього прощення і благословення для нього. З телеграмою Павла Іоанн Кронштадтський пішов до Василя Павловича, повідомивши її зміст, став просити його пробачити сина. Вислухавши отця Іонна хворий генерал сказав:

Вы хорошо меня знаете – я не злодей; Павел много раз оскорблял меня, я дал клятву на могиле матери не прощать его.

Генерал був рішучий, але поступово піддаючись подальшим запевненням отця Іонна, Василь Павлович зрештою відповів:

- Благословляю и прощаю, а остальное он должен заслужить.

Дізнавшись про позашлюбний зв'язок В.П. Попова і його позашлюбну дочку Марію, що було на той час великим гріхом, Іоанн опечатав часовню й поїхав.

30 серпня 1894 року генерал-майор Василь Павлович помер. Кілька годин до смерті він був при повній свідомості й за свідченнями очевидців підписував деякі папери і телеграми та попри це вираженого в письмовій формі прощення Павлу не було серед них.

Похорони були надзвичайно пишними. Вся дорога від палацу до церкви була застелена чорним сукном. З'їхалися десятки священиків зі всього повіту. Незвичайний балдахін був влаштований в його палаці, й всі бажаючі підходили попрощатися з генералом. Цілий день і ніч дзвонили дзвони в церкві. Очевидно, відчуваючи наближення своєї смерті, він віддав борг своїй позашлюбній дочці Марії, вдочеривши її і навіть перевівши її в православну віру. До цього вона була католичкою.

В останні роки життя Василя Павловича, старший син генерала Юрій, не бажаючи бути під тиском батька, їде в Одесу, де по батьківському благословенню одружився на дочці представника древнього дворянського роду французького походження генерал-лейтенанта Ользі Василівні Скалон. Від цього шлюбу народилася дочка Ольга.

Через хворобу Юрій не зміг приїхати на похорони батька, а в той день прибув на похорон в маєток лише Павло, який взяв на себе всі клопоти по організації похорон.

Після прочитання заповіту виявилося, що Павлові нічого не дісталося, тому що батько так і не переписав заповіт за яким все дісталося Юрію, але старший брат віддав йому добровільно маєток в Тарханкуті.
Категорія: Історія замка | Додав: Descendant
Переглядів: 367 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Поиск

Фотогалерея


Василівський історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" © 2011 - 2017