Вітаю Вас Гість | RSS Головна | Музей | Реєстрація | Вхід
Меню сайта

Категории раздела
Фотогалерея [0]
Історія замка [9]
Історія краю [2]

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входа


Головна » Файли » Історія краю

Пам'ятки історії та археології Василівського краю
22.01.2012, 00:18

Пам'ятки історії та археології Василівського краю

 

Північна Таврія має насичену подіями історію. Багато тисяч років тому на нашій території мешкали доісторичні тварини, і, можливо, були стоянки первісних людей, про що свідчать знахідки виробів з кремнію, залишки давніх тварин та речі, які використовували первісні люди. Все це було знайдено на Лисій горі, що знаходиться неподалік від м. Василівка та навколишніх селах.

Систематичні дослідження пам'яток археології на території Василівського району розпочалися в 50-ті роки ХХ ст. і пов'язані вони зі створення Каховського водосховища, бо заповнення його чаш приводило до руйнування берегової лінії, тому численні археологічні пам'ятки потрібно було терміново рятувати доки їх не поглинула товща води. В результаті цього було виявлено велику кількість ґрунтових могильників, поселень.

О.В. Бодянський відкрив одну з стародавніх стоянок людини епохи мустьє (140-35 тис.р.т.) на околиці с.Балки. Біля м.Василівка, на Лисій Горі, у багатошаровій пам'ятці було виявлено декілька великих місцезнаходжень кремнію, майстерні по виготовленню знарядь праці первісної людини від епохи пізнього палеоліту до неоліту.

У 1953 році розпочали проводити археологічні розкопки на території городища Великі Кучугури, де, судячи з археологічних знахідок 1971-1981 рр., був великий ремісничий та торговий центр – місто Самис, що знаходилося на перехресті шляхів, які вели з України, Польщі, Росії до Криму [Пам'ятки іст. і культури Запор. краю:6].

У 1959 році у підніжжі Лисої Гори О.Бодянським був відкритий та частково досліджений неолітичний могильник, де були поховання в човноподібних та округлих ямах [Пам'ятки іст. і культури Запор. краю:4].

На степових просторах Таврії жили скіфські племена, які ховали своїх царів та вельмож насипаючи з землі величезні могили – кургани, що збереглися до наших часів. Разом з покійником скіфи в поховання клали його речі, зброю, прикраси, посуд та ще багато чого, що на їх думку могло знадобитися покійнику на тому світі.

Одним з визначних пам'ятників скіфської осілості, матеріали якого відіграли вирішальну роль в розкриті механізму еволюції економіки скіфських племен, є поселення на Лисій Горі неподалік Василівки. Археологам вдалося знайти будівельні залишки, що представлені напівземлянками різних типів (14 будівель) та господарськими ямами (137 ям). Вони датуються в межах ІVст. до н.е. Було багато ліпної кераміки та кістки тварин.

На території Василівського району розташовано багато курганів. Найбільша група курганних могильників знаходиться за 4 км. на північному заході від с.Балки - Гайманове поле, де нараховується 50 ґрунтових насипів. У 1969-70 рр. експедицією Інституту археології АН України під керівництвом В.І. Бідзілі був розкопаний один з найбільших курганів у групі – Гайманова Могила, висота якої 8 м. і діаметр 70 м. Вона була складена з блоків дерну і оточена кам'яной крепідой (кладкою, що накидалася зверху). Під західною частиною крепіди на рівні стародавньої поверхні були відкриті бронзові деталі поховального кортежу у вигляді вуздечних наборів, що декорували поховальний візок. Вони увінчані зображенням оленів, грифона і птиць. Поховання в кургані належали до скіфської знаті ІV ст. до н.е.

Було виявлено залишки чотирьох основних могил та три поховання прислуги. У тайнику центральної катакомби виявлені шедеври грецького та скіфського мистецтва та срібну з позолотою чашу, два ротони. Збереглася господарська ніша з бронзовими казанками, амфорами та іншим кухонним і столовим начинням.

Багато недосліджених курганних груп збереглося неподалік від с. Верхня Криниця. У південній частині цього села було відкрито і частково досліджено безкурганний могильник, в якому були поховання за мусульманським обрядом. Поховальні споруди являли собою прямокутний, обкладений випаленою цеглою, склеп або яму обкладену у верхній частині цеглою. Також цікавими є численні знахідки антропоморфних стел (кам'яні баби) епохи енеоліту-ранньої бронзи, які були знайдені на курганах, висотою 5- 6 м. На стелах було означено голову та «плечі» [Пам'ятки іст. і культури Запор. краю:8].

Сарматський період у історії нашого краю – ІІІ ст. до н.е. – ІV ст. Занепад сарматів був пов'язаний з вторгненням гунів у 375 році. Під час Великого переселення народів через наші території з Азії до Європи пройшло чимало кочових племен. Поступово кочові народи витіснялися осілим слов'янським населенням, що почало займатися в цьому регіоні землеробством.

Цими територіями проходили численні орди монголо-татар, ногайців та інших кочових народів в пошуках пасовищ для своєї худоби та наживи. Певний час ногайська орда Ієдсана мешкала на території від Нієстра до Борисфена (Дніпра). Можливо, вона мешкала на території Василівського краю. В ногайців землі кожної орди між різними племенами і відокремлені один від одного кордонами, але окремі племена не мали повністю визначеної території. Кожне плем'я блукало в своєму окрузі і мало постійне житло лише зимою. Коли наступав час посіву і насаджень, то аули розташовувалися табором у тому місці, які вони передбачають засівати. Вони майже ніколи не обробляли два роки підряд одні й ті ж землі, тому точно територію на якій вони жили визначити важко [Пейсонель:40].

Дике Поле, так стали називати незайманий степ сучасних південно-західних регіонів України, стало приваблювати до себе не лише орди кочівників, а й вихідців з українських земель, які поступово будували свої хутори – зимівники, засиляючи незаймані степи Таврії. Годував козаків Великий Луг, що був затоплений при створенні Каховського водосховища. Великий Луг – місце заповітне і священне для всякого запорожця. «Січ-мати, а Великий Луг – батько» - приказка, що стала девізом для всякого козака-сіромахи, для всякого бездомного волоцюги, вічного мандрівника, що не знав у своєму лоні «ні неньки старенької, ні сестри жалибненьної, ні подруженьки вірненької». Що ж таке Великий Луг? Великий Луг є ні що інше, як велика, надзвичайно живописна, плавня, на якій ріс високий ліс, в першу чергу дуб, берест, осокір, верба, протікає багато річок, лиманів, розкинуті сотні озер, що заросли високим очеретом і густою травою. В минулому в його надрах і дряговинах кишіло багато звірів: оленів, сайгаків, кіз, диких кабанів, каборгів, вовків, лисиць, байбаків. В його річках і озерах водилось фантастична кількість раків та риб: густирів, библички, краснопірки. З озер були найдивовижнішими: Лахново, Закляте, Брязкуче, Плоске, Криве, Цариград, Глубоке, Песковате, Желобок, Копилово, Оріхове, Широке [Д. Яворницький: 220]. У Великому Лузі козаки випасали худобу і знаходили в плавнях та заростях добрий захисток. Великий Луг був символом безпеки і волі. Тому у піснях його називали «Батьком».

Лиса гора. Неподалік від Василівки Лиса гора, відома в історії запорізьких козаків. На Україні таких Лисих гір - 3: одна в Києві і дві в нашій області. З цією назвою наша «Лиска» відома була ще Еріху Ласоті у 1594 році. Вона тягнеться кількома валунами на протязі півтори версти, маючи невеликі висоти до п'ятдесяти сажнів. На самій середині Лисій горі, в невеличкій заглибленні, посеред білого зибучого піску, на висоті п'ятнадцяти сажень від рівня води в Дніпрі, стоїть невелика криниця чистої, холодної води, затінена високими осокорами. Вона носе назву Андріївської криниці, в честь апостола Андрія, який начебто, за переказами, обідав на цьому місці і після обіду відпочивав, коли плив по Дніпру у Київ. Криниця цікава ще тим, що в ній у саму холодну зиму ніколи не замерзає вода [Д.Яворницький: 222].

З часів, коли були ще козаки, про Лису гору ходе багато легенд. Її часто пов'язують з всілякою нечестю. Козаки вважали, що на Лисій горі відьми влаштовували свій шабаш. Якщо хтось ненароком потрапить на цей шабаш, то живим повернутися вже не судилося.

Згідно з Білградським трактатом, підписаним 18 вересня 1739 року, річка Конка, в яку впадала річка Кара-Чекрак, що протікає через Василівку, являлася кордоном між Російською імперією та Кримським ханством. Таким чином територія, на якій зараз знаходиться Василівка, належала до Кримського ханства. Вона масово почала заселятися слов'янським населенням після ліквідації Кримського ханства в 1783 році. До цього на територію Великого Лугу полювати та ловити рибу приходили козаки з прикордонних з Кримським ханством територій. В 1764 році царський уряд запровадив «План о раздаче в Новоросийской губернии казенних земель для их заселения». Так почав освоюватися південь сучасної України [Варяник:].

Категорія: Історія краю | Додав: Descendant
Переглядів: 443 | Завантажень: 0 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Поиск

Фотогалерея


Василівський історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" © 2011 - 2017