Вітаю Вас Гість | RSS Головна | Музей | Реєстрація | Вхід
Меню сайта

Категории раздела
Фотогалерея [0]
Історія замка [9]
Історія краю [2]

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входа


Головна » Файли » Історія замка

Василь Львович Перовський
22.01.2012, 00:06

Василь Львович Перовський
(1899 - 1942)

  На протязі перших п'яти років після отримання в спадок маєтку Васильєво Ю.В. Попов часто був змушений займатися господарськими справами, тому що не знаходив спільної мови з управляючим – Петром Францовичем Вериницьким – розумною, але своєрідною людиною з почуттям власної гідності. П.Ф.Вериницький доволі часто сперечався з Юрієм Васильовичем. Одного разу Юрію Васильовичу знайомий в Петербурзі порадив прийняти на посаду управляючого маєтку Василя Львовича Перовського.

Рід Перовських не відрізнявся ні давністю, ні знатністю походження. Перший представник, про якого збереглася згадка – реєстровий козак Київського полку Григорій Яковлевич Лемешко, який мав прізвисько Розум, яке отримав через улюблену приказку «Гей! Що то я за голова! Що за розум!». На відміну від чоловіка, Наталія Розумиха була жінкою розумною і розсудливою, працелюбною та доброю. Займалися Розуми сільським господарством, але жили бідно, ледь зводячи кінці з кінцями. Вічно п'яний чоловік - поганий помічник. Всі турботи про сім'ю лежали на Розумихі. Сім'я не мала – шестеро дітей (троє синів і три дочки).
У його молодшого сина Олексія рано проявлявся потяг до знань. Він втік з дому і поселився у дячка сусіднього села Чемер; співав в церковному хорі і набував нові знання у дячка.

Природа наділила його чарівним голосом і привабливою зовнішністю. В 1731 році його помітив полковник Вишневський, відвіз у столицю і пристроїв у імператорську капелу. Він сподобався цесарівні, майбутній імператриці Єлизаветі Петрівні, став її коханцем. Так Олексій став графом, а з 1744 року морганістичним чоловіком імператриці Єлизавети.

Олексій не забув про брата Кирила, якого привезли до Петербургу. Завдяки брату він розпочав сходження по кар'єрним сходинкам і протягом 1750-1764 рр. гетьманував на Україні. Він був останнім гетьманом України. Його старший син – Олексій Кирилович Розумовський(1748-1822), крім законних дітей від дружини графині Варвари Петрівни Шереметьєвої, мав позашлюбних 5 синів і 5 дочок народжених від Марії Михайлівни Соболевської. Вони, як позашлюбні діти носили інше прізвище – Перовські за прізвищем бідного Львівського дворянина, за якого віддали заміж служницю сестри Олексія – Єлизавети, яка була коханкою Олексія і завагітніла від нього.

Старший з десяти Перовських – Микола Олексійович, який народився від позашлюбних стосунків з гувернанткою-француженкою, і його дружина, дочка литовського дворянина Шарлота Петрівна Володкевич були батьками Лева. Його дружиною стала Варвара Степанівна Веселовська(1822-1904), яка народилася в сім'ї могилівського поміщика Степана Семеновича Веселовського і його дружини баронеси Луїзи Антонівни (вродженої Плотен). Степан Семенович брав участь у прусській компанії в період наполеонівських війн, русько-турецькій війні 1806-1812 рр., «Вітчизняній війні» 1812 р. та в закордонних походах російської армії 1812-1813 рр., отримав медаль за взяття Парижу. В 1868 році Лев Миколайович став губернатором Санкт-Петербурга. Їх спільна дочка Софія Львівна присвятила себе революційній діяльності. Шістнадцятирічною дівчиною вона покинула батьківський дім. Софія Перовська стала одним з найбільш активних членів Виконкому «Народної волі». Народовольці винесли смертний вирок Олександру ІІ і 1 березня 1881 року виконали його. Учасники вбивства імператора були страчені на Семенівському плацу 3 квітня 1881 року.

Василь Львович також брав участь в революційній діяльності. Ще в 1868 р., будучи студентом, за участь у студентських заворушеннях він був на два місяці виключений з університету. В 1874 році В.Л. Перовський був заарештований Лев Миколайович, після одного з нападів на імператора, був усунений з посади губернатора Санкт-Петербургу, почав пити й грати в азартні ігри, промотуючи майже все своє багатство. Присвятивши своє життя вихованню дітей Варвара Степанівна випросила у чоловіка в обмін на отриманий від її батьків спадок Приморське - останній їх маєток, з тих, що лишилися в Криму. Вона поїхала туди з дітьми, розлучившись з чоловіком назавжди. . В 1881 році Василь Львович одружився на курсистці Олександрі Іванівні (до заміжжя Владикіній). Василь Львович з матір'ю, дружиною і дітьми жив у маєтку Приморському, 14 березня 1881року був заарештований і в адміністративному порядкові відправлений у заслання в поселення Тара Тобольської губернії, звідки повернувся через п'ять років. За час його відсутності маєток занепав і через брак коштів Варвара Степанівна змушена була продати його й купити невеликий хутірець з клаптиком землі.

Після старити Софії Львівни вся сім'я Перовських знаходилася в опалі, тому Василь Львович тривалий час не міг знайти собі роботу. Влітку 1899 р. Василь Львович не очікувано отримав від крупного землевласника Юрія Васильовича Попова вигідну пропозицію - посаду управляючого великого маєтку в містечку Васильєво Мелітопольського повіту Таврійської губернії. В.Л.Перовського рекомендували Юрію як людину чесну, добросовісну, що чудово розуміється на сільському господарстві, а головне – прекрасного організатора дбайливого господаря. Василь Львович погодився на цю пропозицію, виторгувавши для себе свободу для діяльності. Між Перовським та поміщиком був вкладений договір, згідно з яким Перовський повністю брав на себе відповідальність за справи маєтку, перераховуючи постійний максимальний прибуток від володіння власнику, а інше витрачаючи на свій розсуд. Юрій Васильович по домовленості не повинен був втручатися у форми і методи господарювання Василя Львовича. Ці умови дотримувалися до 1915 року.

Василь Львович швидко навів лад в маєтку, почав втілювати у землеробстві і тваринництві найновіші досягнення науки і техніки, освоїв нові галузі господарства (конярство, риболовство, поливне овочевоводство).

В 1915 році в розпал війни сім'ї тих робітників маєтку, які пішли на фронт отримували майже повну зарплатню, хоча Ю.Попову поступала, як і раніше, вся сума прибутку від маєтку, включаючи орендну плату за землю. Ці не виправдані, з точки зору Юрія Васильовича, пільги і стали причиною розриву управляючого з господарем маєтку та звільнення Перовського з цієї посади. Після звільнення Василь Львович ще деякий час пожив у Василівці, пережив у ній громадянську війну. Після революції він намагався врятувати культурні цінності палацу. По свідченням очевидців, два вагони були навантажені найкоштовнішим й кудись відправлені. Він був серед заручників, за яких командири Червоної Армії від місцевого населення вимагали викуп у вигляді золота і зброї. Золото зібрали, а зброю знайти не вдалося. Всіх хто був заручниками розстріляли, залишився лише Василь Львович. В 1924 році Василь Львович переїхав до сина Миколи в Ленінград. Він помер під час блокади Ленінграда в 1942 року і був похований разом з сином Миколаєм на Піскарівському цвинтарі.
Категорія: Історія замка | Додав: Descendant
Переглядів: 1003 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Поиск

Фотогалерея


Василівський історико-архітектурний музей-заповідник "Садиба Попова" © 2011 - 2024