Павло Васильович Попов
(1796 - 1839)

  Народився в 1793 році. Почав військову службу в 1811 році юнкером в лейб-гвардії Артилерійській бригаді. Брав участь у Вітчизняній війні. В 1813 Павло Васильович активно участував в битвах при Люцені, Бауцені, Кульмі і Лейпцигі, а в 1814 р. – в битві під Парижем. В 1818 й 1819 роках брав участь в походах проти чеченців і лезгинів. П.В.Попов знаходився у свиті Олексія Петровича Єрмолова, який направився з посольством у Персію для налагодження стосунків.

Під час кампаній, завдячуючи військовим вчителям кавказької школи у П.Попова закріпилися такі моральні принципи як: служба на благо Росії складає сенс життя, втрата чесного ім’я не може бути виправдана ніякими обставинами.

1 серпня 1828 року генерал-майор Павло Васильович Попов їде до Туреччини, де за бойові заслуги отримав свій перший орден Св.Георгія ІV ступеня і золоту шаблю всипану діамантами з надписом «За храбрость!». Прославився Павло Васильович під час штурму фортеці Ахалцих, за що отримав у тому ж році другий орден Св.Георгія ІІІ ступеня.

В 1829 році П.В.Попов пішов у відставку і разом з молодою дружиною Оленою Олександрівною Ерістовою (Еріставі), поїхав до Петербургу. Потім Павло Васильович їде з сім'єю у Василівку, один з маєтків, що дістався йому від батька.

Свою дружину П.В.Попов зустрів під час війни на Кавказі. На той час Олена Олександрівна була молодою грузинською княжною, онукою грузинського царя Іраклія ІІ.

У 1839 році він несподівано помирає у віці 46 років, залишивши дружину з двома дітьми: Василем та Ганною. Олена Олександрівна дуже кохала свого чоловіка, тому вдруге заміж так і не вийшла. Після смерті чоловіка вона збудувала Святопетропавлівську церкву, де посередині церкви «под спудом» знаходилося тіло її чоловіка. Спершу церква була споруджена як сімейна усипальниця. А в 1861 році після відміни кріпосного права Олена Олександрівна в святковій обстановці передала церкву в користування православній общині Василівки. 21 жовтня 1882 року там була похована й сама Олена Олександрівна, а в 1894 році і її син Василь Павлович Попов.

До кінця 1920-х рр. церква функціонувала як культова споруда. Пізніше вона була перероблена на електростанцію з газогенераторним двигуном. Вугілля, що використовувалося як паливо, складали у підвальному приміщені, де знаходився склеп Попових. Всі три труни були завалені зверху дошками та вугіллям. Під час фашиської окупації німці розкопали один з саркофагів, дістали оцинковану труну і, взявши цинк, викинули залишки труни біля церкви. Інші саркофаги не постраждали. Чия точно була та труна встановити не вдалося (відомо лише, що це була труна батька або сина-генерала).

7 липня 1954 року було видано таємну постанову ЦК КПСС про посилення антирелігійної пропаганди. В 1955-1956рр. Святопетропавлівська церква була остаточно зруйнована, а обидва входи в підвальні приміщення засипані. З тих пір ніхто не міг проникнути у склеп Попових. На фундаменті церкви були побудовані стіни літнього танцювального майданчика.