Василь Степанович Попов
(1743 - 1821)

У травні 1790 року було видано указ Катерини ІІ «за особливі заслуги перед Вітчизною» згідно з яким полковнику Василю Степановичу Попову, впливовому діячу при імператорському дворі, було надано близько 43.000 десятин на півдні України (нині це значна частина Василівського району Запорозької області). В ньому говорилося «учинена мера Таврической области в Мелетопольском уезде, дачи, Василевским с новозаселенными: селами и деревнями Янчокрак, Скелькою и Маячкою, с пренадлежащими земями и прочими угодиями, которые даны по Указу Таврического обласного правления и дикопорожних казеных земель во владении помещику господину генерал-майору и кавалеру Василию Степановичу, сину Попову от всех смежных пустопорожних земель, следует начало межи … по течению реки Конской, с левой стороны, расположено от иной в 10 саженнях, с того места проложена линия.» Тобто, цим наказом визначалися межі володінь Василя Степановича у Таврійській губернії, що були даровані йому Катериною ІІ [Особистий архів С.Г.Перовської].

В.С.Попов особисто визначив місце розташування величезної садиби, ним став невеличкий зимівник колишнього запорозького козака, на високому похилому березі річки Карачекрак. Тут, з привезених решток розбитих турецьких кораблів, було збудовано панський дім (а дещо пізніше — палацовий ансамбль), що поклав початок "містечку”, а потім місту Василівка, яке було названо за ім’ям володаря маєтку.

Рід Попових польського походження, про що свідчить підкова на гербовому щиті. Підкова була поширеною серед польських та литовських знатних родів. Дворянин Побож–Поповський згадується при Болеславі Хороброму у 1022 році. З часом "Побож" загубилося, а Поповський перетворилося на Попов.

Василь Степанович Попов народився 17 грудня 1743 року в Казані. Батько – Степан Олексійович Попов - канцелярський службовець зі сім'ї священика. Мати – Василина Іванівна Жадовська. За описом сучасника Василя Степановича Андріана Грибовського, «Попов, был росту среднего, толстоват, станом нескладен, с широким носом и серыми глазами. Уроженец города Казани и по чертам лица казался татарского происхождения. В тамошней гимназии получил он некоторое знание русского и немецкого языков по правилам граматики, а по-французки сам собою выучился, понимал книги, но говорить и писать на сем языке не мог» 11серпня 1767 року після закінчення гімназії Попов поступив на воєнну службу підпрапорщиком. Не маючі здібностей до стройової підготовки, він присвятив себе канцелярській службі по військовому відомству. Там його помітив князь Василь Михайлович Долгоруков-Кримський, якому Попов сподобався через майстерне складання ділових паперів.

За 15 років служби Попов «виріс» з підпрапорщика до підполковника. Після смерті у 1782 році Василя Михайловича Долгорукого-Кримського, у 1783 році Василь Степанович знаходить собі нового покровителя Григорія Олександровича Потьомкіна-Таврійського. Потьомкін доволі часто страждав безсонням. І страждав від цього не лише князь, а й Попов, який дивував всіх своєю невтомною діяльністю. Коли Григорій Олександрович страждав і довго не міг заснути, то викликав його до себе, змушував записувати думки і плани, віддавав різні накази і доручав відразу виконувати їх. Попов з’являвся завжди у повній формі, працював до ранку, й, не дивлячись на це, коли Потьомкін прокидався, першим входив до нього з доповіддю.

О.В.Суворов характеризував Попова В.С. так: «он был славный, честный человек, в делах ловкий и опытный. Легко доступный, без всякой гордости, охотно принимавший участие в несчасных, он сумел снискать общие уважение и любовь» [Особистий архів С.Г.Перовської].

11 липня 1786 році Василю Степановичу було пожалувано містечко Ришитилівка (тепер п.м.т., районний центр Полтавської області) в Катеринославській губернії з 866 душами, чим було закладено підвалини заможності Попова.

Одружитися світлійший князь Потьомкін Попову не рекомендував. «Пренебреги! - казав він. – Зачем тебе это нужно». Сам Григорій Олександрович одруженим ніколи не був, хоча інших часто сватав. Попри те, що Василь Степанович одруженим ніколи не був, дітей у Попова було багато. Згадується актриса Кароліна, яка була його коханкою. Від неї Василь Степанович визнав тільки двох синів: Олександра, який започаткував Полтавську гілку Попових та Павла – Таврійська гілка.

Після смерті Потьомкіна становище Попова ще більше зміцнилося. З лютого 1792 року В.С.Попов приїхав з півдня до Петербургу, і, з'явившись до Катерини ІІ, почав виконувати обов'язки статс-секретаря імператриці, а з часом йому доручили і обов'язки правителя її кабінету. Він привіз папери Потьомкіна, серед яких були чисельні плани і проекти як зовнішньополітичні, так і ті, що стосувалися внутрішнього устрою південного краю. Усі ці плани були представлені імператриці. Відтоді, кожен день, доповідаючи Катерині, він не забував нагадувати про плани і розпорядження стосовно потьомкінської спадщини. Тому і було багато наказів Каховському з формулою «як покійний князь призначив бути» Кожен день в палаці розшукували «вкрай необхідні» папери Потьомкіна і доставляли їх до кабінету імператриці. У лютому 1792 року Попов був нагороджений орденом Св.Олександра Невського. Попову доручили всі справи, які залишилися після смерті князя Потьомкіна. Фактично це означало передати керівництво південним краєм В.С.Попову.

Спектр діяльності В.С.Попова був досить великим – від контролю за будівництвом міст, переселення селян з Польщі, призначення на службу, забезпечення провіантом армії до укладення підрядів і роздач земель. Він призначав на посади у Катеринославському намісництві, керував штатом намісництва. За його поданням штат канцелярії Потьомкіна, який становив 240 чоловік, отримав нагороди і підвищення у чинах. Але найбільш цікавили його питання земельних роздач. За його сприянням, у виконанні планів Потьомкіна 26 січня 1792 року, був виданий наказ В.В. Каховському був підписаний указ про заселення земель між Бугом і Дністром. У другому пункті цього плану проголошувалося: «Употребить всемерное старание о скорейшем заселении сей земли, отводя оную как для казенных слобод, так и для помещиков небольшими участками, и отнюдь не свыше положеного по плану губернии Екатеринославской количества, и обязывая притом получающих сии участки населять оные без потеряния времени». Подібні роздачі контролювалися В.С. Поповим [А.В.Бойко : 99].

З лютого 1792 року розпочинається жваве листування між Поповим та В.В.Каховським. Не менш як чотири рази на місяць Попов наставляє Каховського з питань впорядкування та роздачі земель. У свою чергу В. Каховський відповідає на всі листи і крім того надсилає докладні відомості про свої розпорядження. Між Каховським та Поповим відбувається постійне листування. Головні питання, які обговорюються в листах, - це питання підрядів, поставок, роздачі та заселення земель і призначення на посаду чиновників.

За дорученням В.Попова Каховський, губернатор Катеринської губернії, шукає представникам як придворного, так і колишнього потьомківського оточення найкращі ділянки земель між Бугом та Дністром. Він шукає управителів для маєтків Попова, Браницької, Остермана. Каховський В. опікується і доводить справу про Решетилівські хутори Попова.

Фактично з кінця 1791 по серпень 1792 року – В.С.Попов повноправний господар Катеринославської та Таврійської губернії. Ф.Ростопчин писав С.Воронцову, що « Каховский командует здесь, хотя это незаметно: у него нет власти, и он ничего не смет делать». Влітку 1792 року Ф.Ростопчин писав Воронцову, що «влияние Попова усиливается со дня на день. Он назначает на все должности по Екатеринославской губернии, принимает прошения и делает сотню тысяч вещей, устраняя все препятствия уверением, что такова была воля покойного князя Потемкина»[А.В.Бойко :100].

При дворі, за відсутності Потьомкіна і при зростаючому впливі П.Зубова, подібні діяння В.С.Попова не могли залишатися непоміченими. Крім того, вже у лютому 1792 року в Попова відібрали контроль над екстраординарною сумою. Тиск на імператрицю з боку П.Зубова щодо перевірки екстраординарних сум призводить до того, що вже 9 січня виходить наказ про проведення всіх сум, які були взяті в кредит конкретними особами. Наприкінці лютого імператриця підписує ще один наказ про надіслання відомостей щодо грошей, які вступають до Катеринославського намісництва. З цього ж часу розпочинається розгляд справи по винних відкупах О.Безбородька, до яких В.Попов мав безпосереднє відношення.

При тому, що доповіді, донесення і рапорти щодо виконання проектів Потьомкіна все ще мають місце, однак результат за цими доповідями все частіше є протилежним очікуваному. При назначені на посади до Катеринославського намісництва враховувалися не подання В. Попова , а поради фаворита Катерини ІІ П.Зубова. В. Попов поступово все більше і більше втрачав свій вплив.

З посиленням впливу П.Зубова при дворі становище В.С.Попова ще більше погіршилося. Зубов викликав Катеринославського губернатора В.В. Каховського до Петербургу і в присутності імператриці представив матеріали про неблаговидну діяльність В.С.Попова по управлінню краєм. При цьому він примусив В.В. Каховського підтвердити їхню правдивість» [А.В.Бойко :101].

Зі вступом на престол імператора Павла, Попов став таємним радником. 28 січня 1797 року звільнений з посади управляючого Імператорським Кабінетом, а 8 лютого того ж року був призначений в Мануфактур-Колегію, займаючи в ній місце після голови. Це, звісно, було пониження, та все-таки вказує на спритність Попова, який не дивлячись на всім відому нелюбов імператора Павла до Потьомкіна зміг не потрапити в немилість.

Одного разу імператор Павло І розгнівався і почав вигукувати «Что сделать, чтобы ликвидировать зло, причиненое Потьомкиным России?» Попов був змушений відповідати, але невміючий кривити душею та лестити, він відповів: «Отдать туркам южный берег». Розлючений Павло побіг за шпагою, а Попов залишив палац і наступного дня був висланий у Решитилівку.

По донесенню одного з ворогів Попова судили й посадили під суворий караул, а 26 серпня 1799 року звільнений з посади президента Камер-Колегії. 6 жовтня було наказано розглянути в Сенаті справи по безладу й упущенням в Камер-Колегії під час головування там Попова. Після цього він поїхав з Петербурга й надовго поселився у селі.

Покинувши Петербург, Василь Степанович став приводити до ладу свої маєтки. Земель у нього на той час було дуже багато. Тільки на Півдні – в Катеринославській і Херсонській губерніях – кілька маєтків (в тому числі і Василівка), площею більше 50 тис. десятин. Центральним маєтком Попов обрав Тавель у Євпаторійському повіті. Проте Василь Степанович і про Василівку не забував. Напротязі 1799-1803 рр. був побудований будинок господаря – перша капітальна будівля, що потім стала центром, навколо якого й забудовувалася Василівка (пров.Дружби, 2).

Під час правління імператора Олександра І Василь Попов знову повернувся до державної служби. Олександр І згадавши про Попова і, викликавши його на початку 1807 року з села, відправив до генерала Беннігсена для приведення до ладу господарських справ армії.

Роки брали своє. 20 квітня 1816 року, отримавши річну відпустку, Попов поїхав за кордон, сподіваючись покращити зір, що ослаб, та лікування принесло мало користі.

Останні роки свого життя В.С.Попов в основному жив у Ришетилівці і славився своєю гостинністю, що поширювалася не лише на вельмож та дворян, але й на селян, як його володіння, так і сусідніх маєтків. Для них він щонеділі влаштовував свята, після яких сам прощався зі своїми гостями даючи при цьому якісь гостинці.